Кілька днів по тому, коли ми з учителем сиділи на березі Річки Щастя, повз нас галопом проскакав вершник. Випадково ковзнувши поглядом по берегу, він помітив нас і дізнався ламу Мінгьяра Дондупа. Вершник круто зупинив коня, так що копита її заскользілі і під ¬ нялі пил. - Я привіз послання від Наімудрейшего ламі Лобсанг Рампа. Він витягнув з-за пазухи традиційний пакет, загорнутий у шарф. Передавши його мені з триразовим привітанням, він знову скочив у сідло і поскакав. Тепер я був досить самостійний. Все, що відбулося під Поталь, зміцнило мою віру в себе. Я розкрив пакет і познайомився зі змістом листа, перш ніж передати його вчителю - і одному - ламі Мінгьяру Дондупу. - Завтра вранці я повинен бути в Норбу Лінга у Наімудрейшего. Вас викликають теж. - Мені не властиво дошукуватися до сенсу намірів Неоце ¬ німого Заступника, Лобсанг, але я відчуваю, що скоро ти відправишся в Китай. Що стосується мене, то я вже тобі говорив, що не затримаюся тут довго - мені належить дорога в Небесні Поля. Так що не будемо втрачати часу, у нас його залишилося небагато. На наступний день я знову відправився по знайомій дорозі в Норбу Лінга. Спустившись з пагорба, я перетнув Лінгхор і опинився біля воріт парку. І в цей раз, як завжди, мене супроводжував лама Мінгьяр Дондуп. Одна і та ж думка засмучувала нас обох: можливо, це останній спільний візит до Наімудрейшему. Мої почуття, мабуть, можна було прочитати у мене на обличчі: коли я один постав перед Далай-ламою, він сказав: - Хвилина розставання, перед тим як піти різними дорогами, тяжка і сумна. Тут, у цьому павільйоні, я розмірковував довго: оста ¬ тися мені тут або покинути батьківщину, коли вона піддасться нападе ¬ нію? Яке б не було моє рішення, все одно комусь доведеться страждати. Твій шлях визначений, Лобсанг; він важкий, і іншого немає. Сім'ю, батьківщину, друзів - все доведеться залишити. На своєму шляху ти зустрінеш, і ти про це знаєш, зло і недовіра, муки і безразл ¬ чие. Поняття чужоземців дивовижні й непояснені, на них не можна підлоги ¬ гаться. Як я тобі вже казав, вони вірять тільки в те, що можуть створити самі або випробувати в своїх наукових лабораторіях. Але найголовнішою наукою, наукою про душу, вони взагалі не займаються. Такий твій Шлях - він обраний тобою ще до народження. Я вже про все розпорядився; ти відправишся в Китай через п'ять днів. П'ять днів! Тільки п'ять днів, а я-то сподівався на п'ять тижнів ... Мовчки поверталися ми з учителем у Шакпорі. Лише після прибуття в монастир він вимовив перші слова: - Тобі треба побачити батьків, Лобсанг. Я їм пошлю свого листа. Батьків? Мій вчитель став для мене більше, ніж мати і батько. І скоро він піде з життя, піде до мого повернення в Тибет через кілька років. Все, що залишиться від нього, це золота статуя в залі інкарнацій, немов старе, поношене плаття, більше не потрібне сво ¬ йому власнику ... П'ять днів! П'ять напружених днів. Я почав приміряти західні одягу, що зберігалися в музеї Потали. У Китаї вони мені, звичайно, не стануть в нагоді, там я зможу носити звичне сукню, але все ж при нагоді потрібно вміти представитися і в костюмі. Ох цей костюм! Ці вузькі, як труби, брюки - як вони тиснуть ноги! Я зрозумів, чому на Заході не можуть прийняти правильну позу лотоса - одяг не дозволяє. Ці штани, я відчував, зіпсують мені життя. На мене натягнули білу сорочку, а навколо шиї обернули і зав'язали вузлом товсту стрічку, немов для того, щоб задушити мене! Потім вдягли піджак з кишенями. Ось куди, виявляється, європейці ховають свої речі! Але найгірше було Впере ¬ ди. На ноги мені надягли товсті важезні рукавички і закріпили їх за допомогою чорних шнурків з металевими наконечниками. Вони жа ¬ ли ноги, точно кайдани. У нас жебраки, які ходять на четвереньках, інший раз надягають такі рукавички. Але в нужденних таки вистачає розуму надягати на ноги повстяні чоботи. Ні, мене сьогодні виразно скалічать, і ні в якій Китай я не поїду. А перевернутий чорний глечик, який мені напнули на голову?! І це все називалося джен ¬ тльмен на прогулянці. Я подумав, що їх джентльмени дійсно нічим, окрім прогулянок, не займаються - в такому костюмі неможливо працювати! На третій день я прийшов до отчого дому. Йшов я один, пішки, як і в той день, коли залишив будинок. Але за цей час я встиг стати ламою і абатом. Батьки чекали мене і взяли як знаменитого гостя. Віче ¬ ром я знову був у кабінеті батька і розписався в сімейній книзі, куди вніс і свої титули. Зробивши це, я знову пішки повернувся в свій монас ¬ тирь, який вже давно став мені рідним домом. Два останні дні пройшли швидко. Напередодні від'їзду я ще раз побачився з Далай-ламою. Я попрощався з ним, і він благословив мене. На серці було важко, коли я йшов від нього. Ми обоє знали, що побачимося тільки після смерті, в іншому світі. На наступний день з першими променями сонця рушили ми в дорогу. Ми рухалися повільно і без всякого ентузіазму. Знову я був бездомним, мене чекали чужі місця і нова навчання. Все починалося спочатку. Досягнувши вершини гірського перевалу, ми обернулися і довго дивилися в останній раз на священне місто Лхасу. Самотній змій ширяв над храмом Потала ...
|
