З усім дитячим запалом я твердо мав намір здати іспити з першого разу. У міру наближення мого дванадцятиріччя я пос ¬ тепенно уповільнював ритм роботи; іспити починалися вранці після мого дня народження. Минулі роки були заповнені навчанням: астрологія, медицина, анатомія, релігійна етика, не кажучи вже про мистецтво приготування пахощів, тибетському і китайською мовами (особлива увага приділялася каліграфії) та математики. Про іграх годі було й думати. Єдиною «грою», дозволеної в монастирі, було дзю ¬ до, та й то тому, що нам стояв важкий іспит по боротьбі. За три місяці до іспитів лама Мінгьяр Дондуп сказав мені: - Не перевантажувати пам'ять, Лобсанг, відволікаючи трохи від навчання. Будь спокійний, як от зараз, і знання нікуди від тебе не втечуть. Настав відповідальний день. О шостій годині ранку я разом з іншими 15 кандидатами увійшов в екзаменаційний зал. Відбулася коротка служба для підняття духу, після чого нас змусили роздягтися і тщатель ¬ но обшукали, щоб ні в кого і в думках не було скористатися на іспиті засобами, негідними священика. Потім ми переодягнувши ¬ лися в чисті одягу. Головний Екзаменатор вивів нас із іспиту ¬ ційного залу і направив кожного в окрему кам'яну келію розмі ¬ рами 2 на 3 метри і заввишки близько 2,5 метрів. За келіями весь час невідривно спостерігали монахи-поліцейські. Як тільки ми увійшли в келії, двері за нами були закриті на замок і опечатані. Через не ¬ великий отвір в стіні кожен з нас отримав письмове приладдя і перший лист із запитаннями, а також чай з маслом і тсампу. Обслуговувати ¬ ший нас чернець сказав, що тсампу нам видаватимуть три рази в день, а чаю - скільки захочемо. І іспити почалися. У день ми здавали по одному предмету, і так протягом шести днів; це була напружена робота з раннього ранку до настання темряви. Келії були без дахів і висвітлювалися тим же денним світлом, що і весь екзаменаційний зал. Під час всього іспиту ми залишалися кожен у своїй келії, Поки ¬ дати яку не дозволялося ні під яким приводом. З настанням темряви у віконечка з'являвся монах і збирав наші листки з виконан ¬ застосовуватиме завданнями. Після цього можна було відпочити й поспати до наступного ранку. Я переконався на власному досвіді, що екзаменаційної ¬ ва письмова робота, триваюча 14 годин, представляє серйозну ¬ ве випробування на міцність знань і психологічну витримку кан ¬ дідата. Письмові роботи закінчилися до вечора шостого дня. Ніч ми провели під замком, оскільки на наступний ранок повинні були уб ¬ рать свої келії і залишити їх у такому ж порядку, який застали тиждень тому. Інша частина дня була надана в повне наше розпоряд ¬ ження! Через три дні, коли були перевірені всі твори і знайдені всі помилки в них, кожного по черзі викликали в екзаменаційну ко ¬ місію, члени якої знову і знову ганяли нас з усіх предметів, приділяючи особливо пильну увагу нашим промахів і слабким міс ¬ там. Опитування тривав цілий день. На наступний ранок всі 16 кандидатів зібралися в залі дзюдо, щоб продемонструвати, як вони засвоїли захвати, замки, падіння, кидки і мистецтво самоконтролю. Кожен повинен був помірятися силами з трьома іншими учасниками. Переможені вибували один за іншим - і в кінці я залишився один! Звичайно ж, я став першим дзюдоїстом лише завдяки жорстким тренуванням Тзу - а адже тоді, в дитинстві, я вважав його школу грубої і несправедливою. Ще один день ми відпочивали, відновлюючи сили після важких випробувань. Нарешті настав день оголошення результатів. Мені і ще чотирьом моїм товаришам, успішно витримав іспити, присвоєно ¬ ли звання Трапп - священика-лікаря. Після іспитів мене покликав до себе лама Мінгьяр Дондуп, ми з ним не бачилися весь цей час. Обличчя його світилося радістю: - Браво, Лобсанг, ти виявився першим у списку. Отець-настоятель послав спеціальне подання Далай-ламі. Він хотів одразу тобі присвоїти звання лами, але я заперечував. Моє обличчя, здається, витягнулося, і він додав: - Потрібно вчитися ще краще і заслужити це звання працею та успіхами. Якщо тобі зараз присвоїти звання лами, ти розслабишся в навчанні. Я розпорядився, щоб тебе помістили в кімнату поряд зі мною. Прийде час, і ти будеш здавати іспит на звання лами. Рішення Мінгьяра Дондупа здалося мені розумним. Крім того, я безмежно довіряв йому і звик беззаперечно підкорятися. Я радів, усвідомлюючи, що мій успіх - це і його успіх: це він зумів зробити з мене першого учня з усіх предметів. Через кілька днів з Потали прибув захеканий гонець з посланням від Далай-лами. О, наші гінці - великі комедіанти. Вони так вміло зображують нелюдську втому, що дійсно складається враження, ніби вони мало не на животі подолали тисячу кілометрів, аби вчасно доставити важливу звістку. Знаючи, що від Потали до нашого монастиря немає і двох кілометрів, я з посмішкою дивився на «мистецтво» гінця від Далай-лами. Наімудрейшій поздоровляв мене з успіхом і розпорядився, щоб до мене ставилися як до лами. Тепер я буду носити одяг лами і користуватися відповідними правами і привілеями. Однак Наімудрейшій погодився з думкою Мінгьяра Дондупа, що мені сле ¬ дует продовжити навчання і серйозно готуватися до іспитів, які я все-таки повинен буду здавати, коли мені виповниться 16 років. Новий статус надавав мені великий вибір способів навчання. Я був звільнений від занять у класі. До мене були прикріплені промінь ¬ рілі фахівці, і навчання пішла ще швидше. Найголовнішим тепер було навчитися мистецтву розслаблення, без якого неможливо серйозно займатися метафізикою. Одного разу Мінгьяр Дондуп зайшов до мене, коли я займався, обклавши себе различ ¬ вими книгами, і уважно подивився на мене. - Лобсанг, твої нерви занадто натягнуті. Ти не підеш далеко в спогляданні, якщо не навчишся розслаблятися. Я покажу тобі, як це робити. Треба вміти розслаблятися лежачи, сидячи і стоячи, але починати слід з положення лежачи. Уяви собі, що ти впав зі скелі і розбився до напівсмерті: лежиш на землі без руху, з напіввідкритим ротом - тільки так можна по-справжньому розслабити всі м'язи обличчя. Руки і ноги розкидані, в тому положенні, як вони впали. Перевертаючись так і сяк, я нарешті знайшов потрібну позу. - Добре. Тепер уяви, що в твоїх руках і ногах оселилися гноми, які змушують працювати м'язи. Скажи їм, щоб вони пішли, наприклад, з ніг. Необхідно, щоб ноги стали нерухомими, бездушними. А твоя свідомість зобов'язане проконтролювати це. Ти повинен переконатися, що ноги відпочивають. Витягнувшись, я намагався уявити собі гномів і раптом побачив старого Тзу, що забрався до мене в ступні і смикає пальцями. Я з великим задоволенням від нього відбувся! - Підемо далі. Ікри теж заселені гномами, вони славно пора ¬ бота з ранку, тепер їм треба відпочити. Переведи гномів в голову. Ну що, пішли вони з ніг? Ти впевнений? Перевір себе - м'язи повинні бути розслаблені. Раптом він вказав пальцем на щиколотку: - Стривай, ти забув там одного. Він смикає твою м'яз. Прожени його, прожени! Нарешті я повністю розслабив ноги, і лама Мінгьяр Дондуп про ¬ продовжував, задоволений: - Тепер перейдемо до рук. Почнемо з пальців. Видали з них цих крихт. Виведи їх через зап'ястя і лікті до плечей. Уяви собі, що гноми пішли і немає ні втоми, ні напруги, взагалі ніяких ощу ¬ щений. Домігшись бажаного результату, мій вчитель продовжував: - Переходь до тіла. Уяви собі, що тіло твоє - монастир. Думай про тих монахів, які сидять у тебе всередині і управляють твоїми органами. Скажи їм, щоб вони віддалилися. Спочатку жени їх до попереку, розслаблюючи м'язи. Нехай вони припинять свою роботу і йдуть. Чувс ¬ твуешь тепер, що все твоє тіло тримається тільки завдяки зовнішній оболонці? Всі опускається, провисає, займає свій природний уро ¬ вень. Дуже добре, тепер твоє тіло розслаблене. Здавалося, вчитель був задоволений моїми успіхами. - Голова, безсумнівно, самий головний орган для розслаблення. Поч ¬ ньому зі рота. Зараз, Лобсанг, твої губи стиснуті. Розслаб їх, розслаб! Ти ж не збираєшся ні говорити, ні їсти, так що не напружуй губи. Тепер очі. Їх ніщо не турбує, немає різкого світла, закрий очі, без усяких зусиль, без напруги стули повіки ... Мінгьяр Дондуп виглянув у відчинене вікно: - О, наш кращий фахівець з релаксації гріється на сонечку. У кота-мугикаючи ти, Лобсанг, можеш брати найцінніші уроки. Ніхто краще кішок не вміє розслабитися. Це можна довго описувати, і все здається складним, але насправді за допомогою постійних тренувань не так вже важко навчитися розслаблятися за секунду. Ця система релаксації виключно на ¬ Дежнев. До речі, вона дуже корисна для тих, хто погано переносить навантаження сучасної цивілізації. Їм слід уважно прочитати ці сторінки, а також подальші, де мова йде не тільки про фізичне, але і про розумовий розслабленні. - Від одного фізичного розслаблення користі мало, якщо умствен ¬ но ти продовжуєш перебувати в напрузі, - сказав лама Мінгьяр Дондуп. - Лежачи із закритими очима, примусь себе зосередитися на своїх думках. Невимушено стеж за їх ходом. А тепер зупини думки, не дозволяй їм рухатися, ні про що не думай. Уяви собі чорний квадрат - небуття. Думки намагаються перескочити з однієї його сторони на іншу. І деякі будуть перескакувати. Знайди їх і зас ¬ тавь перескочити назад. Уяви собі все це як можна яскравіше, за ¬ фіксуй візуально. Незабаром ти навчишся без зусиль «ві ¬ подіти» цей квадрат і насолоджуватися повної розумової і фізичної релаксацією. Це теж набагато важче пояснити, ніж зробити. Потрібна не така вже велика практика, щоб натренувати себе розслаблятися. Багато людей ніколи не вимикають свідомість; це подібно до того, як якщо б людина не відпочивав фізично ні вдень, ні вночі. Спробуйте йти пішки кілька днів і ночей - ви звалиться від втоми; а ось мозку і свідомості суцільно і поруч не дають можливості відпочивати. Весь уклад нашого життя сприяв постійному тренуванні ство ¬ нанія. Ми дуже багато займалися дзюдо - в першу чергу як прекрасним засобом самоконтролю. З нами працював чудовий фахівець, здатний впоратися одночасно з десятьма нападаю ¬ ські. Ми з великим інтересом вчилися у нього, тому що він любив боротьбу та її уроки завжди були цікавими. На Заході нашу боротьбу вважають жорстокою і варварської; особливо заперечують проти примене ¬ ня «прийомів удушення». Абсолютно помилкове уявлення. Як я вже говорив, досить легкого натиску на шию, щоб людина втратила свідомість на частку секунди. Він навіть не встигає збагнути, що з ним сталося. Однак це не тягне за собою ніяких шкідливих последс ¬ твий. У Тибеті через нестачу анестезуючих засобів до цієї техніки вдаються при видаленні зубів або при вправленні кісток. Пацієнт нічого не бачить і не відчуває болю. Використовують її і під час ініціати-ации, при звільненні душі від тіла для астральних подорожей. Завдяки цим тренуванням ми практично не боялися падінь. У програму дзюдо входить техніка «м'якого» падіння; звичайною справою для учня було стрибнути або впасти зі стіни заввишки від трьох до п'яти метрів. Зазвичай ми починали тренування з дзюдо з читання напам'ять Сту ¬ пенею Середнього Шляху - кодексу поведінки буддиста: • правильна думка - це думка, вільна від помилок і самокопання; • правильне устремління - це устремління, сповнене піднесених помислів і чесних намірів; • правильне слово - це слово, що виражає доброту, уваж ¬ ня, правду; • правильна поведінка - це поведінка, властиве чесному, миролюбному і неегоістічному людині; • правильна життя - життя людини, не вчиняє зла проти інших людей або тварин, який визнає за живіт ¬ вими права живих істот; • правильне зусилля - це самоконтроль і постійне Самос ¬ вершенствованія; • правильна повнота свідомості - правильні думки і стрем ¬ ня до правильних вчинків; • правильний захват - захват, викликаний медитацією про ре ¬ альності життя і про над-Я.
Якщо хтось порушував ці правила, він повинен був лягати обличчям вниз поперек головного входу в храм, так щоб всі вхідні туди перес ¬ тупа через його тіло. Він повинен був лежати без руху з ранку до вечора, йому не давали ні їсти, ні пити. Таке покарання вважалося біль ¬ шим ганьбою. Отже, я став ламою і увійшов до еліти Вищих Істот. Звучало це здорово. Але були тут і пастки: якщо раніше я зобов'язаний був дотримуватись 32 Правила Поведінки Священика - цифра, що лякає! - То тепер, на мій жах і сум'яття, подібних Правил було 253! У Шакпорі хоро ¬ ший лама дотримував всі ці правила без винятку. Я продовжував багато і старанно займатися. Світ був переповнений речами, які необхідно вивчати; іноді мені здавалося, що моя голова не витримає і ось-ось лопне. Але траплялося випробовувати і удо ¬ вольствия - наприклад, коли я забирався на дах, щоб понаблю ¬ дати за приїздом Далай-лами в Норбу Лінга - парк Перлини. Доводилося робити це потай, бо дивитися на безцінний зверху вниз заборонено. З даху добре було все видно. Ось розкинулися два чудових парку - Хати Лінга і Додпал Лінга на березі річки Калінгчу («Лінга»-наскільки цими буквами можна передати тибет ¬ ське вимова - означає «парк»). Трохи далі видно було За ¬ падной ворота - Паргу Калінга. Вони були пророблені у великому чортене спеціально для кінного проїзду, через них ішла дорога до центру міста повз села Шо. Поруч з Шакпорі височів чорт на честь національного героя - короля кесареві, що жив в епоху воєн, до при ¬ ходу в Тибет буддизму і світу. А робота? Роботи було дуже багато, але ми намагалися не упускати випадку чим-небудь компенсувати свою працю. Хіба це не щедра ком ¬ пенсаціі за мою працю і навчання - спілкування з таким розумним і щедрим душею людиною, яким був лама Мінгьяр Дондуп, головним сенсом життя якого було служіння світові та ближнім? Хіба не винагорода розуму і серця - оглядати чудові зелені долини і петля ¬ ющую по ним блакитну річку, дерева, гори, блискучі під променями сонця чортени, мальовничі монастирі і скромні житла отшель ¬ ників на недоступних скелях, зовсім поруч - позолочені куполи Потали і вдалині - даху Джоканг? Товариство лам, грубуватих на вигляд ченців, знайомий запах пахощів, наповнює всі храми, - це і складало наше життя, життя, яке коштувало прожити. Труднощі? Так, їх було багато. Але в цьому ж було і щось гідне. У будь-якому співтоваристві зустрічаються люди нещирою віри або неглибокого розуму. У Шакпорі таких було зовсім мало.
|
